Каталог статей, Другое » Review 231
пропозиції наскільки б оригінальні вони не були як правило не враховують складного різноманіття чинників що визначають особливості пози і ходьби хворих дцп впливу патологічних тонічних рефлексів розвитку патологічних синергий і гри м'язового тонусу силового дисбалансу м'язів біомеханіки пристосовних процесів що виникає в сумарному результаті ігнорування кожного з цих компонентів прагнення якою-небудь оригінальною операцією ефективно усунути деформацію одного або навіть декількох суглобів кінець кінцем може не поліпшити а погіршити стан хворого так операція дітей за наявності у них патологічних тонічних рефлексів приводить як правило або до рецидивів деформацій або до утворення зворотних ще важчих деформацій подовження або переміщення м'язів — сгибателей гомілки за наявності біля хворого rectus-синдрома (контрактури прямого м'яза стегна) хоча і сприяє випрямленню нижніх кінцівок неминуче приводить до нахилу тулуба вперед і ходьбу на ногах що не згинаються — ситуації що значно обважнює пересування хворого в умовах сучасного міста подібні приклади можна продовжити але вже з приведених видно що принцип локальної ортопедичної діагностики («згинальна контрактура тазостегнового суглоба» «згинальна контрактура колінного суглоба» і тому подібне) закладений в свідченнях до хірургічного лікування потребує перегляду (і с перхурова і ін 1996) у ідеалі дія має бути монотерапевтичною і бути направленим на усунення тій – ще не знайденою – першопричини лежачої в основі всіх або більшості симптомів і синдромів цього страждання усунення етіологічного чинника радикально впливало б на дцп і раз і назавжди усунуло причини персистірованія – псевдосамоподдержіванія – всіх патологічних ланок ланцюгів каскадів синдромів і симптомів на думку т і серганової (1995) тільки цілеспрямована афферентация зруйнує дестабілізуватиме патологічну систему зв'язків що намітилася видозмінить центральні механізми нею можна перетворити синаптічеський апарат мозку добитися активної мобілізації його функціональних систем при цьому необхідно враховувати ступінь здатності дітей з церебральними паралічами до нейромоторному (пері) навчання справедливе зауваження к а семенової (1996) що якщо здоровому дитяті листу що навчається потрібно виконати сотні одноманітних рухів для написання букви перш ніж ці рухи стануть правильними і напівавтоматичними то у хворого дитячим церебральним паралічем процес опанування схеми будь-якого невідомого йому раніше руху – його відтворення поступове виконання і закріплення – відбувається на основі значний тривалішого постійно коригованого пропріоцептівного потоку що виникає в процесі руху і регульованого самим рухом на основі принципу зворотної афферентациі для цього перш за все необхідно здолати патологічний руховий стереотип що склався але стійке його подолання і обмеження можливості відновлення вимагають одночасної досить тривалої корекції вестібулопропріоцептівного потоку що поступає від всіх сегментів тіла а не послідовної поетапної корекції їх положення як це має місце при звичайній роботі методиста лікувальної фізкультури або при гіпсуванні якщо продовжити розвивати аналогію з педагогікою то можна додати що нейромоторноє навчання має бути як і звичайне шкільне навчання етапним і тривалим щоб дитя не залишилося нейромотороно неосвіченим недоученим своєобразним нейромоторним “неуком” на жаль на сьогоднішній день такі нейромоторниє педагогічні програми – правильніше сказати тиражовані технології – відсутні виникає питання – як це зробити очевидно спільні недиференційовані фізичні навантаження до того ж не інтегровані в складніші психомоторні акти і у результаті не направлені на формування тих що соціалізують локомоторно-поведінкових патернів не є універсальним засобом корекції цих розладів заняття “просто лфк” приводять до того
Хиты [1229] — 
[0] 
Навигация ↓
